Вдивляюся в небесну височінь
У час, коли ясні згасають зорі;
І Місяцю шепочуть: «Відпочинь,
Стомився ти, вже Сонце встане скоро».
Коли новий народжується день,
Його хмаринки білі сповивають,
А сонце сипле із гарячих жмень
Промінчики, які на росах грають,
Розписуючи золотом поля,
Де зріє збіжжя людям на потребу.
Про славу Божу каже нам земля,
Та про любов Його звіщає небо.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
поки земля нам каже, а небо звіщає
про те, що місяць не світило і не томиться, мабуть поет не знає
для чого знати? та у чім поезій ціни?
земля звіщає: тут можливі міни!
та нам не треба щось там обирати
ми знаємо про що треба звіщати!
Комментарий автора: До Мойсея питання, чи Місяць- світило.
Я про це ще не встигла сказати ніде.
Про метафори в школі мені говорили,
І я знаю, що в чоботах дощ не іде :-)
Николай Тарасюк
2014-10-04 20:53:33
Щоб там Павло не морозив, а вірш таки гарний! Комментарий автора: Дякую, Миколо,за увагу.Натхнення та радості у Христі.
Поэзия : За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
